Навчальний корпус №1 – сьогодні це один із 5-ти корпусів студентського міста, що розташований на території Полтавської державної аграрної академії. Важко уявити, але півтори сотні років тому цими ж коридорами ходили семінаристи, адже саме тут знаходилася найстаріша на території Полтавщини середня духовна навчальна установа (до 1780-х називалася також латинською школою, слов’яно-латинським училищем, колегіумом)−Переяславсько-Полтавська духовна семінарія (ПДС), заснована 1738 року переяславським єпископомАрсенієм (Берлом). Започаткувалося як духовне училище з трьох класів: граматики, риторики, піїтики − до яких у 1773 р. (за ін. даними у 1774р.) додався клас філософії, а у 1781 р. – богословський клас (з цього часу стала повною семінарією).
За Першого року існування у ПДС навчалося 110 осіб, із них дітей духовного звання – 65, різночинців і козацької старшини – 45. Окрім полтавців, серед учнів були вихідці з Києва, Чернігова, Ніжина, Сум, Конотопа, Глухова, Любеча, навіть із тодішньої польської Правобережної України. У 1753–1757 рр. для ПДС було збудовано кам’яний корпус на чотири класні кімнати та два дерев’яних флігелі на 30–40 бурсаків.
Будівництво велося за ініціативи глибоко пройнятого духом схоластичної науки переяславського єпископа Іоанна (Козловича), колишнього ректора Московської слов’яно-греко-латинської академії. Будинок семінарії мав прикметні особливості зовнішнього й внутрішнього оформлення. Інтер’єр його був прикрашений зображеннями. Так про них знадує очевидець: «В пам’яті моїй троє сінешніх дверей будинку семінарії з шісьма класами з зображеннями на них виразно давньої роботи. На перших дверях до двох граматичних класів мудрець з долотом та молотком обтесує пень в огрядного підперезаного учня з книгами під рукою. На других, до класів піїтів та риторів, – криниця з коловоротом над нею та двома відрами, одне спускається порожнє, друге піднімається вщерть повне води, так, що вона проливається через край. На третіх, до класів філософів та богословів, – великий з розкритими крилами орел, що літає високо над землею, дивлячись на сонце».
1872 р. при семінарії відкрито підготовчий клас. 1875–1877 рр. споруджено гуртожиток для семінаристів (1880 р. проживало 187 осіб.), господарські будівлі − лазню, сараї, льох, лідник, придбано ґрунт Вишневського з будівлями. Окремі класи ПДС знаходилися на розі Протопопівського бульвару (нині − вул. Котляревського) і Мало-Петровської вул. (нині − вул. Небесної Сотні), а всі основні споруди – з 2 пол 1870-х – 1880-х – по вул. Колонійській, № 32 (нині − вул. Сковороди, № 1/3). На зламі 19–20 ст. ПДС мала 6 класів, 13 відділень. Викладалися:
- закон божий,
- катехізис,
- російська мова,
- латинська мова,
- грецька мова,
- французька мова,
- російська та загальна історія,
- природознавство,
- історія літератури,
- гомілетика,
- літургіка,
- логіка,
- психологія,
- географія,
- філософія,
- математика,
- фізика,
- словесність,
- святе письмо,
- співи,
- чистопис,
- малювання.
Станом на 01.01.1900 р. кількість семінаристів становила близько 500 осіб; з них 138 – інословних та 10 південнослов’янських уродженців. На квартирах проживало близько 200 учнів.
ПДС мала винятково багату бібліотеку (4022 назв, 6733 книг). Тут зберігалося відоме Пересопницьке євангеліє 1556–1561 рр., подароване 1701 р. гетьманом І. Мазепою Переяславському єпископському престолу.
У полтавський період існування семінарії в ній викладали композитор і хоровий диригент Г. П. Гладкий, письменник І. С. Нечуй-Левицький, історик В. О. Пархоменко, церковний та громадський діяч І. Х. Пічета (ректор 1890–1902 рр.). Тут навчалися церковний і політичний діяч Г. А. Гапон, громадський діяч Г. І. Маркевич, політичний і державний діяч С. В. Петлюра, письменник П. Й. Капельгородський, ліванський письменник і перекладач М. Нуайме, історики Л. В. Падалка, О. І. Левицький, педагог Г. Г. Ващенко, громадський і культурний діяч В. О. Щепотьєв, фундатор української бібліотеки ім. С. Петлюри в Парижі І. П. Рудичів.
На зламі 19–20 ст. у ПДС була створена, й активно діяла студентська громада РУП, очільники якої ініціювали в закладі кілька семінарських заворушень. Семінаристи видавали свій нелегальний журнал «Розсвіт» національного спрямування.
ПДС припинила свою діяльність після встановлення радянської влади. На початку березня 1918 р. в її приміщенні по вул. Колонійській декілька днів знаходилося кілька відділів українського радянського уряду, який був сюди евакуюваний з Києва. 1920 р. приміщення з садибою (тепер
вул. Сковороди № 1/3) було передано Полтавському сільсько-господарському інституту (нині - Полтавська державна аграрна академія). На будинку встановлено меморіальні дошки М. О. Щорсу (1967), С. В. Петлюрі (2006).