Сьогодення дає змогу відкрити нам одну із сторінок нашої спільної історії, пов’язану з подіями столітньої давнини. Саме 1915 року в Полтаві, у стінах Духовної семінарії були розквартировані молоді віленці, які змушені були виїхати з Литви через вируючу Першу світову війну. Згадаємо що в Першій світовій воювали країни двох воєнно-політичних блоків: − Антанти (Росія, Франція, Англія) та Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія), а з 1915 р. Четверного союзу. На 1915 рік територія країн Балтики, Західної Білорусі та Галичини була окупована німецькими військами. Тож, Віленське училище, засноване ще 1864 року, було евакуйоване до Полтави.
Здавалося б, що поєднали непоєднуване: на території духовного закладу розквартирували військових. Однак це було зроблено не просто так. Обрали саме приміщення духовного закладу з двох причин: по-перше, у такий спосіб як задля підтримки молоді, відірвану від Батьківщини, а по-друге,через те, що семінарія була на той час справжнім духовним символом Полтавщини.
Отже, у стінах семінарії знайшлося місце і молодим віленцям. В яких умовах вони проживали, яке завдання стояло перед ними? Віленці були розквартировані наступним чином: перший батальйон (1, 2 і 5 роти) в нинішньому першому корпусі нашої академії; другий батальйон (3, 4 і 6 роти) поруч, у новій будівлі Єпархіального училища. Обидві будівлі тоді знаходилися на вулиці Монастирській. Навчання віленців відбувалося на території поблизу Хрестовоздвиженського монастиря, поруч із полотном залізниці, на полі. Колишні курсанти-віленці згадували особливий дух та виправку, притаманну всім, сильний вишкіл і високий рівень відповідальності, стосовно навчання.
Цікавим фактом є те, що більшість з тих, кого було евакуйовано до Полтави, за виконання своїх професійніх обов`язків, отримали найвищі військові звання.