З нагоди 200-річчя від Дня народження Славного Сина українського народу Тараса Шевченка Полтавська державна аграрна академія започаткувала низку культурно-просвітницьких заходів.
Чи міг будь хто із нас припустити, що в ХХІ столітті слова Шевченка: «Єднаймося брати мої!» та «Борітеся – поборите!» стануть пророчими. У нелегкі часи для нашої країни ми шануємо пам'ять духовного натхненника, борця, митця, пророка і поета, автора українського букваря. Він, – не маючи свободи, будучи кріпаком, одним із 50 тисяч кріпаків Енгельгарда, напівсиротою без рідної домівки, зумів стати величним Кобзарем, охоронцем українського духу і на сторожі коло рідної землі «Поставив Слово!». Велич Шевченка і пам'ять про нього вшановують у стінах провідних вузів світу, тож і наша академія не осторонь.
Викладачі кафедри іноземних мов та українознавства разом із бібліотекарями й студентською радою академії організували виставку художніх творів Шевченка. Репродукції картин Тараса Шевченка студенти збирають вже два роки, адже ми знаємо, що він став відомий світові спочатку як художник, автор близько 830 картин у стилі романтизм.
Водночас були розпочаті і студентські читання. Власні наукові дослідження з біографії митця студенти оприлюднюють на телебаченні, широкому колу гостей академії, викладачів. Відповідальною й цікавою подією для студентства академії є вивчення історичних періодів перебування Шевченка на Полтавщині! Він був у нашій Малій батьківщині тричі. Зробив для полтавців неоціненну послугу! Змалював садибу І. Котляревського чим, і сам того не знаючи, посприяв збереженню її в первозданному вигляді. Саме на Полтавщині він написав картини: «Будинок Котляревського», «Циганка ворожка» та ін., а його віршовані твори «Гамалія», «Не завидуй багатому», «Єретик», «Сліпий» та низка інших й досі дослідники називають «болдинською осінню Шевченка».
Полтавці шанують дві святині: вербу самого Шевченка та його пам’ятник. Як дослідили студенти, коли Шевченко, після арешту, відбував заслання на півострові Мангишлак, він привіз туди із собою гілочку верби. Вербичка прижилася й стала красивим деревом. У 1963 р. в полтавському дендропарку дендролог Я. Яценко висадила невеличкий пагінець шевченкової верби, привезений з далекого Казахстану. Й наразі дерево живе, як і жива пам'ять про його господаря. Що ж до пам’ятника Кобзарю, то його у місті відкрили 12 березня 1926 року за участю, і у виконанні, відомого скульптора Івана Кавалерідзе. Того самого, що є автором пам’ятника княгині Ольги у Києві. Величний пам’ятник Шевченку, в стилі конструктивізму прикрашає наразі наш Петровський парк. Він став особливим місцем для молоді, місцем пошуку натхнення, зміцнення духу, зустрічей, читання шевченкових віршів. Десятки наших студентів читають прозу та вірші коло пам’ятника щоденно, гуртуються і їх дійсно єднає слово!
Ще однією новинкою стала спільна студентсько-викладацька ідея, оформити фойє корпусів академії великими художніми роботами студентів, присвяченими різним митецьким циклам Кобзаря. Десятки охочих, молодих, активних студентів взяли участь у конкурсі художніх робіт і газет. Конкурс не завершуємо, а вважаємо за потрібне до кінця року зібрати значну колекцію студентських творів, плакатів, газет, віршів, присвячених Т.Шевченку.
Усім молодим особам, у наш скрутний час, так хочеться побажати шевченківської сили духу, його сакральної любові до рідної землі і гідності!
Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри іноземних мов та
українознавства Полтавської державної аграрної академії Шаравара Т.О.